Дешеві подорожі Польщею і з Польщі

Стандартний

подРух – це життя, а подорожі роблять життя цікавим та кольоровим. Нерідко можна почути нарікання, мовляв, щоб подорожувати, потрібні великі гроші, а їх немає. Насправді будь-яка подорож починається не з бюджету, а з бажання. Задумайтесь: скільки непотрібних речей Ви купуєте щомісяця? Скільки щоденно витрачаєте на проїзд, хоча можна пройтися пішки? Скільки платите на вихідних за пиво з друзями? Якщо поскладати всі непотрібні видатки, то знайдуться заощадження на бюджетні подорожі – а саме про такі мова піде далі.

Моя пригода почалася з того, як багато років тому в Тунісі, відмучившись на тамтешньому пляжі за програмою «все включене» (для цього я зекономила шалені на той час гроші), – я не витримала і вирушила в подорож тамтешнім поїздом. Як наслідок, заплатила рівно в десять разів менше, ніж просили туристичні фірми за таку ж екскурсію, а вражень і спогадів отримала на мільйон. Тепер подорожую тільки так.

Не потрібно довго планувати і збирати гроші, головне – сісти і їхати. Навіть у сучасних українських економічних реаліях цілком реально можна подорожувати, витрачаючи мінімальні кошти. Особливо – подорожувати Європою, вибравши вихідною точкою Польщу.

Найдешевший варіант доїхати до Польщі – перетнути піший перехід українсько-польського кордону в Шегинях (Львівська область), дістатися до Перемишля, а звідти мандрувати потягом далі. Хоч залізниця в Європі досить дорога, однак, якщо купувати квитки заздалегідь, можна натрапити на низькі акційні ціни. Знайти відповідне сполучення в Польщі можна з допомогою сторінки rozklad-pkp.pl. Крім того, діє чудова пропозиція, про яку мало хто знає, – квиток вихідного дня. Заплативши 79 злотих, можна подорожувати польською залізницею необмежену кількість разів від 19:00 у п’ятниці до 6:00 у понеділок. Якщо ж на п’ятницю чи понеділок у Польщі припадає державний вихідний день – дія квитка збільшується на добу. Знайти детальну інформацію та купити квиток можна на сторінці intercity.pl.

Для найбільш завзятих мандрівників є ще більш економний варіант: доїхавши з Перемишля до Ряшева, можна за копійки подорожувати автобусами фірми «Polski Bus» – ними дістанетесь до таких європейських столиць, як-от Прага, Берлін, Відень, Братислава, Вільнюс чи Будапешт. Якщо купувати квитки завчасно, то потрапите навіть на ціну в 1 злотий. До цього, «Polski Bus» пропонує різноманітні акції, під час яких, вписуючи у формуляр промоційний код, можна купити квитки за низькими цінами. Слідкувати за промоціями можна тут: polskibus.pl.

Досить популярним та дешевим є спосіб пересування за допомогою сервісу blablacar.com – тут знайдете «попутки». У формулярі пошуку варто вписати вихідну точку подорожі та місце призначення, а також вибрати дату. Система вибере тих водіїв, які запрошують їхати з ними, їхні контактні телефони, відтак домовитися з власниками авто. Плюс таких поїздок – низька ціна і можливість подорожувати на великі відстані, а також те, що водій нерідко може забрати з-під будинку і привезти безпосередньо до пункту призначення. Мінус – черга на польсько-українському кордоні.

У дешевих подорожах на довші дистанції звернуть увагу і на так звані лоу-кости. Популярними напрямками для українців стали країни, куди з Польщі літають дешеві ірландські авіалінії «Ryanair». Так, лише за 19 злотих можна долетіти до Осло, за 29 – до Лондона, за 39 – до Парижа чи Мілана, а за 79 – аж до Барселони. Разом із купівлею квитків, ця авіалінія дає великі знижки на готелі, на прокат автомобіля на місці призначення. Придбати квитки можна на веб-сторінці ryanair.com.

Інша можливість дешево подорожувати літаками – «Wizzair». Цей лоу-костер дорожчий за попередній, але до переліку європейських країн додаються більш екзотичні напрямки, як-от Грузія, Туреччина, Ізраїль та ОАЕ. Ціни та напрямки можна знайти тут: wizzair.com.

Вирушаючи в мандрівку лоу-костами, потрібно пам’ятати про дві важливі речі: по-перше, часто літаки вилітають і прилітають на другорядні аеропорти десь далеко на передмісті чи в містечку неподалік, а тому додайте до квитка більшу суму і час на проїзд до центру міста призначення; по-друге, існують обмеження щодо багажу (буває безкоштовна лише ручна поклажа, або й поготів весь багаж – платний).

Ну, і нарешті, неодноразово перевірений мною особисто, найдешевший з усіх спосіб – автостоп. Виходите на головну трасу в напрямку місця призначення зі шматком картону, на якому написана назва міста – і зупиняєте авто. Автостоп у Польщі – чудовий, у деяких країнах Європи, наприклад у Греції – поганий, але можливий. Із мінусів – неможливість планування часу, бо ніколи не знаєш, скільки триватиме подорож, а також потенційна небезпека, бо сідаєш у авто до незнайомої людини. Із плюсів – безкоштовність, неоціненний досвід та незабутні враження.

Мрійте й подорожуйте, і хай кожен маленький крок вперед стане початком здійснення великої мрії та незабутньої пригоди!

Спеціально для naszwybir.pl

 

Фото: ukr-medi.blogspot.com

 

 

 

Advertisements

Андалузія

Стандартний

IMG_20150403_153300 (2)Автобус Мадрид-Марбелла, що мав приїхати до Малаги о 6 ранку приїхав чомусь о 5. Сонна я краєм вуха почула слово “Малага” і вирішила перепитати. Як виявилось, недаремно, бо завезли б хтозна куди.

Вирішила почекати на вокзалі доки почне світати і піти до моря. Світати не почало ні за годину, ні за дві. Я вже думала, що й не почне, але раптом о 7.30 (!) ранку нарешті почало дуууууже повільно світлішати. Дивне місто.
Чекаючи світанку, зустріла ще один автобус з Мадриду. Дві жіночки років під 40 весело щебетали українською. Почула, що місцеві, іспанські. Вирішила скористатись можливістю і розпитати в який бік йти. Жіночки виявились із Коломиї і мило мені пояснили що й до чого, розказали про особливості іспанської душі та про наших заробітчан в Мадриді.
Коли прийшлов довгоочікуваний ранок – вирушила на пошуки порту.

Malaga
По дорозі натрапила на музей сучасного мистецтва і вийшла на порожню ранкову набережну. Такою порожньою я її бачила вперше і востаннє.

3

4

Десь після 10 почав прибувати народ: ставати вздовж вулиць, вилазити на бордюри, пальми та дерева. Я й собі вилізла на якийсь квітник, аби побачити королівський флот, що на військовому кораблі прибу у порт Малаги, аби пройтися строєм під час вечірньої процесії.
Малагу часто називають трансферним містом, в якому фактично немає чого дивитися, але є єдиний всю Андалузію міжнародний аеропорт (звідки, до речі, я летіла додому). Хай там що говорять, але я знайшла там багато цікавого. По-перше, старе місто з величним кафедральним собором, що височіє серед мандаринових дерев і бузкових кущів. Запах, який там панує неможливо передати словами.

DSCN8907 (2)

Загалом уся Андалузія асоціюється у мене з запахами: таких от мандаринових та бузкових дерев, супер-смачних запахів з рибних ресторанів, яких тут на кожному кроці та запаху воскових свічок і кадил, що розноситься по вулицях під час відзначення свята Самана Санта. Малага славиться тим, що тут Самана Санта відзначається особливо помпезно. Святкові процесії відбуваються тут щороку протягом останнього тижня перед Великоднем. Щодня вулицями міста ходить нескінченна процесія переодягнених людей, які носять кількаметрові фігури Ісуса Христа та Марії на величезних п’єдесталах. І самі фігури і п’єдестали оздоблені золотом.як нам пояснили, це саме золото, а не позолота і ці фігури коштують дуже дорого. Протягом усього містяни скидаються грошима на виготовлення та оздоблення фігур, пошиття костюмів та інші важливі елементи.

Той, хто долучився фінансово, отримує своє сидяче місце на імпровізованих трибунах вздовж вулиць. Процесії відтворюють усі головні етапи від народження Христа до його Воскресіння, починаючи з першого і щодня додаючи по події. Відповідно, додаються й нові дійові особи та фігури Христа (шлях на Голгофу, Розп’яття) та Марії.

1

2

10

IMG_20150405_132526 (2)

IMG_20150405_134624 (2)

IMG_20150405_135120 (2)

Я нарахувала 8 основних груп дійових осіб.
1. Грішники – люди із закритими обличчями, найчастіше в конусоподібних шапках типу ку-клус-клан. Ті, що особливо потребують прощення або просять у Бога чогось для себе і своїх рідних – йдуть босі, несучи запалені білі свічки метрової довжини.
2. Діти. Йдуть разом з грішниками, на противагу їм – безгрішні усвітлому одязі.
3. Скорботниці – дівчата і жінки в нереально красивих чорних мережаних косюмах, теж із свічками і чотками в руках.
4. Чоловіки в чорних до підлоги вбраннях, що На своїх плечах несуть величезні фігури Христа і Марії, похитуючись в такт командам головного розпорядника і звукам барабанів.
5. Єгиптяни – хлопці в білому одязі і характерних єгипетських головних уборах.
6. Священики. Не знаю чи справжні, чи ні.
7. Військо.
8. Оркестр.
Може й ще когось пропустила, але повністю охопити кілометрові процесії, що тривають чи не цілодобово мені так і не вдалося. При тому, що Саманту Санту я бачила в усіх містах, які відвідала, тобто в 6, а в деяких і по кілька разів.
Відверто розчарував мене Музей Пікассо. Можливо це після відвідання Музею Прадо в Мадриді, але шкода було навіть не 8 євро (хоча і їх теж), а часу і очікувань від музею художника в його рідному місті. Не можу сказати, що однозначно не рекомендую, але якщо випаде можливість побувати в Прадо – сюди краще не йти.

Ronda

5

Неймовірної краси містечко, збудоване на гірських ущелинах. Дістатись туди не так і просто. Регулярні автобуси ходять рідко, а сама дорога займає багато часу, бо їхати доводиться через високими, покрученими високогірними дорогами. Ми винайняли авто, більшість їздить туристичними автобусами. Воно того вартувало, вже в”їзна брама видається шедевром архітектури на фоні блакитного неба.

6

7

Ронда – це камінь і висота. Фото не можуть передати всього страху і захвату, коли стоїш на самому краєчку, а перед тобою – порожнеча.

8

Родео – візитівка цього містечка і в самому центрі збудовано величезний білосніжний стадіон. Гидке місце. Я проти цього жахливого “виду спорту”.

9

Granada

Місто багатьох культур, що протягом століть нашарувалися одна на одну і створили тут неповторну атмосферу. Найвідоміше туристичне місце – Альхамбра – архітектурно-паркова пам”ятка, що поєднала в собі зразки мавританської архітектури і ісламського мистецтва. Зважаючи на своє захищене горами розташування, Гранада завжди була бажаним трофеєм різних завойовників, а Альхамбра – резиденцією різних правителів.

17

Тепер вхідний квиток коштує 18 Євро, а чергу, щоб його купити, потрібно займати о 5 ранку.

11

Але якщо ви прочитаєте цей пост, то будете знати, що вхідні квитки найкраще замовити завчасно, онлайн, а тоді спокійно (майже, бо там теж черга) забрати його о 8 ранку. Такий попит пояснюється тим, що відвідувачів до комплексу пускають лише двічі на день (о 8 ранку та 2 дня), а щоденна кількість відвідувачів регулюється якимись там внутрішніми правилами і не перевищує кількох сотень (не пам”ятаю точно).

12

13

Краєвиди з башти Альхамбри.

15

16

Чи варто туди йти? Варто, якщо віддаючи 18 Євро (немала сума навіть для Іспанії), не ризикуєте лишитись без сніданку\обіду\вечері чи житла. Якщо ж очікуєте чогось надзвичайного, то його там навряд чи знайдете, особливо взимку, коли прекрасний парк виглядає дещо жалюгідно.

А от місто подивитися дуже навіть раджу. Бажано без мапи. Просто загубитись у переплетінні вузьких вулиць, знайти вуличний ринок, ретро-кав”ярні або просто вилізти на дах і насолоджуватись краєвидами.

14

Я якщо матимете час, будучи в Андалузії, перегляньте кіношедевр іспанського сюрреалізму – фільм Луіса Буньюеля і Сальвадора Далі. Від Андалузії там хіба що назва, але може, передивляючись фільм саме тут, вдасться розгадати сюрреалізм іспанської душі.

Un Chien Andalou (Андалузький пес)

Eat, pray, love в Іспанії. Мадрид-Толедо

Стандартний

DSCN8878Знаю-знаю. Однойменний фільм з Джулією Робертс був про Італію, а не про Іспанію, але необхідність змінити клімат, оточення, їжу, мову і себе в мене була така ж сильна, як у неї. До Мадриду я полетіла одна. Свідомо. Це була моя перша подорож наодинці з собою. Несподівано куплені квитки на літак подарували мені такі ж несподівані емоції, ситуації і людей. Мадрид став для мене містом-викликом в усіх сенсах. Але про все по-порядку.

Іспанія – країна сонця, музики та красивих людей. Останнє я помітила відразу, тільки сіла в літак Варшава-Мадрид. І навіть жахіття турбулентності не здавалися такими страшними, бо поруч посміхався і жартував бортпровідник Хав”єр – двометрового зросту кароокий брюнет. Ах, ці іспанці 🙂 А пролітали ми над такою от красою, яку я відразу впізнала. Альпи!

                              IMG_20150329_134809          IMG_20150329_135632

Мадрид
Приземлились ми в аеропорту Мадрида десь біля 16.00. Далі потрібно було якось дістатися до самого міста. Можна це робити кількома способами. Я ж вибрала найдешевший і найшвидший – метро.
Метро в Мадриді має 12 гілок, що охоплюють практично все місто. Ось так виглядає мапа (картинка клікабельна).

Переходи від станції до станції – багаторівневі, тому дуже легко зорієнтуватися, але дуже легко й загубитися, коли звернеш десь не в той бік (я це вже знаю:)).

Так от, аби доїхати до центру від терміналу Т1 потрібно перейти до терміналів Т2 і Т3, керуючись вказівниками (з терміналу виходити не потрібно). Купуємо квиток в автоматі (картка або готівка) за 1,50 євро і так званий “airport supplement” за 3 євро. Останнє купуєте, бо аеропорт знаходиться за межами міста. Ніхто наявності цього “supplement” не перевіряв, але ризикувати якось не хотілось. Якщо збираєтесь багато їздити, то вигідніше купити квиток на 10 поїздок. Сідаєте на рожеву лінію в бік центру (це не початкова станція, тому уважно вибираємо напрямок). До речі, коли купуєте квиток – мусите вписати кінцеву станцію подорожі. Я їхала до станції Acacias, а тому мені треба було змінити рожеву лінію на синю, а синю на зелену. При переході на зелену лінію я звернула не до ескалатора, а в сторону зеленої таблички зі словом Salida.

Вчіть іспанську, таваріщі, щоб не лоханутись так, як я і знайте, що це слово означає не назву станції, а “вихід”, а ще краще – просто не поспішайте і уважно читайте вивіски.Пригадую подібну ганебну ситуацію зі свого досвіду, коли кілька років тому в франкомовному Тунісі я думала, що двері з табличкою sortie – це туалет. Так от, salida, sortie i exit – це не завжди те, що вам здається 🙂
Квартира мого хоста Франсіса – фотографа, меломана і знавця візуального мистецтва, якого я знайшла за допомогою чудового ресурсу couchsurfing.com, знаходилась тут же, недалеко від метро, на останньому поверсі і з кімнати можна було вийти прямісінько на величезну терасу з квітами, лежаками і неймовірними краєвидами Мадриду і нічного неба. Мені дісталася кімната, що від підлоги до стелі була заставлена полицями з вінілом і книжками з історії мистецтва. Це був мій дім на 2 ночі,справжній дім, на кухні якого я варила перший в історії цієї квартири український борщ.

DSCN8567
Мій перший вечір в Мадриді ще раз підтвердив, що випадкових людей в моєму житті немає, бо коли ми сиділи в кнайпі, де барменом був ну просто прототип Джека Горобця, я думала, що все це відбувається не зі мною. Найкращий друг мого хоста Дієго – хороший друг і колега режисера Педро Альмодовара, що працював з ним не в одному фільмі, а ще він винахідник нового типу фоторгафії – соляріграфії, де за допомогою звичаної банки з-під пива, фотопаперу і терпіння можна зафіксувати рух Землі навколо Сонця. Ось тут можна про це почитати і подивитись результати: solarigrafia.com
Мадрид запам’ятається мені нашими вело-мандрівками, натовпами людей, які постійно норовили вскочити мені під колеса (з велодоріжками там – приблизно так, як у Києві, тобто ніяк), знайомством з цікавими особистостями, паельєю і музеями. Про останні – детальніше, бо Мадрид – це не просто музейне місто, це місто, яке робить мистецтво доступним для усіх. Так, багато музеїв – безкоштовні, а інші мають або безкоштовні дні, або щодня дають кілька годин задармо.

Так званий “золотий трикутник” музеїв Мадриду – це Музей Прадо, Музей Тиссен та Центр мистецтв Королеви Софії.

Музей Прадо. Найбільш сильне враження на мене справили роботи Гойі та Рембрандта, а ще цікаво було подивитись як формували свій стиль двоє з найвідоміших іспанських художників – Пікассо та Далі – тут знаходяться їх перші роботи, нерозрекламовані. А ще саме тут знаходиться напевно найвідоміша картина Пабло Пікассо – Герніка – величезне, на усю стіну зображення війни.
Вхідний квиток коштує 8 євро, але щодня з 18 до 20 до музею можна потрапити безкоштовно.

DSCN8892
Музей Тиссен. В Тиссен я так і не встигла, але на моє щастя у Прадо до вересня триває виставка Базельського музею, що дало мені можливість побачити роботи відомих художників, які я навіть не очікувала побачити. Тому була там практично увесь день і зустріла багато “знайомих”, які вживу виглядають абсолютно(!) не так, як на репродукціях у моїх альбомах. Цей музей – це одне суцільне враження!

Центр мистецтв Королеви Софії – музей сучасного митсецтва. Сам музей схожий на космічну обсерваторію. На горішній поверх вас підніме прозорий скляний ліфтт (такий, як у фільмі “5 елемент”), з якого видно півміста.
Безкоштовний вхід – щодня з 16 до 20.

DSCN8591

DSCN8583

DSCN8594
Варто побачити також Королівський палац. Думаю, подивитися на нього ззовні буде більш, ніж достатньо. Я, наприклад, вже втомилася від однотипних золотих оздоб, меблів і килимів. А от прийти до палацу ввечері, коли тут немає туристів і білі мережані стіни освітлені жовтим світлом ліхтарів – дуже навіть варто.

Кафедральний собор – не найбілший в Іспанії, але доволі красивий.

Ось так ці дві споруди виглядають з набережної, якою дуже раджу прогулятися і подивитися на захід мадридського сонця.

??????????
Міський парк з кришталевим палацом та єдиним у світі пам’ятником дияволу – це перше місце куди ми поїхали. Поки Франсіс грав у хокей на роликах, я гуляла і слухала вуличних музик. Вони тут справді на кожному кроці. Різноманіття від так званої “іспанської гітари” до джазу, блюзу, фолку, ірландської музики і навіть якогось біт-боксу.

??????????

??????????

DSCN8564
Символ Мадриду – ведмідь, що зриває мандарин з мандаринового дерева. Ведмедів я тут не зустрічала, а от мандарнові дерева ростуть прямо на вулицях міст по цілій Іспанії. Кажуть, що мандарин давним-давно в Іспанії не було, а символ вигадав тодішній король. Вигадав то вигадав, тепер не можна було впастив бруд кололівським ліццом. І щоб догодити королю або не поплатитися головою, потрібно було ці мандаринові дерева привезти й посадити. Отак. Кабальєро сказав – кабальєро зробив.

А ще варто зайти на головний залізничний вокзал – він тут же, в центрі. Там, де на Київському вокзалі продають київські торти і магнітики, у Мадридському цілий рік зеленіє ботанічний сад зі ставочком і живими черепашками. Смердить жахливо, але гарно і незвично 🙂

DSCN8608 (2)

Мій хост показав мені ще одне дуже круте і нетуристичне місце – такий собі внутрішній дворик. Мешканці навколишніх будинків вирішили зробити собі під вікнами таку от рекреаційну зону. Там є дитяча площадка, щось типу місця для шашлика, але насправді – це діюча піч, альтанки і навіть грядки з якимись експериментальними еко-рослинами. Приємно здивували мене дві речі. По-перше, це була ініціатива самих мешканців, яку вони реалізували разом і власноруч. По-друге, це подвір”я абсолютно відкрите для охочих там посидіти.

DSCN8878

DSCN8884

DSCN8888

DSCN8889

DSCN8883

На третій день я вирушила в Толедо. Ну як вирушила, точніше – нервово вскочила до автобусу за хвилину до відправлення, а все тому, що автобусних станцій, з яких відправляються автобуси до Толедо – дві. За 18 хвилин до відправлення тьотя в віконечку мені говорить,  що соррі, але цей автобус їде з іншої станції і я ніби навіть встигаю, бо там всього 4 станції метро. Але тьотя не розуміє, що: в мене за плечима важкий рюкзак, до метро ще треба добігти і головне – я вже одного разу заблукала. До речі, якщо хтось буде їхати до Толедо з Мадриду, то варто знати, що автобуси (тільки різних перевізників) туди їдуть з обох станцій щопівгодини, але в мене був завчасно куплений квиток в 2 боки (так вийшло трохи дешевше) з конкретного вокзалу. Влетівши на потрібну автостанцію за 4 хвилини до відправлення я побачила, що автобуси до Толедо відправляються одночасно з двох різних платформ у двох різних кінцях вокзалу і щось там ніби написано в квитку, але, звичайно ж, іспанською. Ні, ну не може бути все так просто і якщо пригоди, то по-хардкору. Вскочила. Віддихалась. Їду.

Толедо.

DSCN8634

Толедо – одне із тих міст, куди хочеться приїжджати знову і знову. Місто, де використовувати мапу – це моветон, бо тут потрібно загубитися. Це місто чимось нагадало мені мій улюблений Брюгге: форма, вузькі вулиці з кольоровими вітринами, річка, що прорізає міські мури, бруківка, архітектура, маленькі, але продумані деталі оздоби, концентрація старовинного і культурного, а нове і повсякденне – десь там, поза.
“Зустрінемося біля брами Bisagra. Її дуже легко знайти, тільки запитай”,- написав мені мій місцевий хост Гілль. Виявилось, насправді дуже легко (не беручи до уваги дівчинку, яка шарахнулась від мене, як від божевільної у відповідь на моє “дуюспікінгліш?”). Тут же знайшла інфо-пункт, де взяла мапу, якою жодного разу не скористалась.DSCN8614
Толедо – дивовижне місто, де поєднуються існування трьох культур – християнської, мусульманської та іудейської. Хотіла красиво написати, що мирно поєднуюттся, але кількість крові, котру було пролито за можливість володіти містом у давні часи – свідчить трохи не про те. Справа в тому, що Толедо, побудоване на скелястій горі і оточене глибокими урвищами та річкою, було природнім неприступним бастіоном. Такий собі природний захист.

DSCN8684

І до сьогодні збереглися міські мури з кількома в”їздними брамами, через які можна було потрапити в місто

DSCN8812

DSCN8806

Зараз в архітектурному комплексі міста поєднуються арабська та європейська архітектура, а також є, як на мене, унікальний іспанський єврейський район, який абсолютно відрізняється від, приміром, Казімежа в Кракові, але водночас має щось спільне, власне єврейське. А бруківка і стіни оздоблені такими от деталями на тему:

DSCN8748

DSCN8746

DSCN8791

DSCN8745

В межах старого міста мешкає всього 5 тисяч осіб, але якщо рахувати і нове місто, то населення буде вже близько 300 тисяч. Але цікаві місця є не лише в межах старого міста, а й за бастіонами. Місто було столицею вестготів та Кастилії і кожен правитель хотів збудувати собі “дачку” десь поблизу. Ось таких літніх резиденцій навколо міста є кілька.

DSCN8655

DSCN8656

DSCN8682

В самому ж місті знаходиться неймовірної краси кафедральний собор з дуже скромним входом, зважаючи на специфіку міста.

DSCN8696

DSCN8702

DSCN8742

DSCN8715

А ще тут дуже люблять Сервантеса

DSCN8676

Ну і куди ж без Ель Греко?

DSCN8687
Власне, одна із головних туристичних атракцій міста – музей Ель Греко. Але я не ходила. Чесно кажучи, я не є його великою фанкою, а тим більше було критично мало часу, аби побачити саме місто.
Мій хост працює в департаменті збереження культурної спадщини і працює гідом по Толедо, а тому я мала унікальну можливість розпитати про все місцевого і ще й професіонала. Питати я люблю, а тому розмова не обмежилася лише Толедо: розмовляли про іспанську конкісту, корриду і Луїса Буньюеля, фестивалі фільмів якого організовує Гілль. Ну от, ще один іспанський кіношник 🙂 Щастить мені.

Особлива цікавинка Толедо – відкриті ескалатори, якими можна виїхати з підніжжя міста на саму гору. До речі, саме місто – це прекрасний тренажер для ніг. Не уявляю, як тут люди їздять велосипедами 🙂

DSCN8820

Сидіти на найбільш прекрасному, але найбільш туристичному місці в Толедо (коли навколо нема туристів!), їсти місцевий сир кількамісячної витримки (бггг, як звучить)), запиваючи це місцевим вином кількарічної витримки і не могти навіть зробити фото, аби не зіпсувати цю чарівну атмосферу, коли іспанський день пререходить в іспанську ніч – чи могло бути більш прекрасне завершення вечора?

DSCN8872
Як виявилось, могло – похід до локальної кнайпи – місця зустрічей місцевих інтелектуалів, де збирається різношерстна публіка: музиканти, художники, поети. Наповненням і виглядом це місце нагадало мені київський Купідон. Чи то так подіяло смачне іспанське вино, чи товариство виявилось зі мною на одній хвилі, але саме там я вперше почала розмовляти іспанською. Як вміла 🙂

А ще там можна було лишити афтографи на дошці. Я не була оригінальною, всюди це пишу 🙂 а іспанці намалювали сердечко між Києвом і Толедо після мого годинного лікбезу про ситуацію в Україні. Mission completed.

IMG_20150331_233122
Чула і читала, що Толедо – це такий собі one-day-trip і дня абсолютно вистачить, аби все подивитися. Зі свого тепер досвіду скажу, що ні. По-перше, абсолютно обов’язково потрібно лишитися на ніч і побачити нічне Толедо, по-друге, аби обходити та об”їздити все довкола Толедо потрібно ще + 1-2 дні.
Коли ми вночі поверталися додому, то знову (знову, бо в Мадриді ми на них теж натрапили) зустріли ЇХ. Семана Санта (Semana Santa) – передвеликодня вулична процесія. Але оскільки я і їхала пізніше до Малаги для того, аби побачити це дійство, бо там воно найбільш масштабне, то детальніше про це – в андалузькій частині моїх пригод. Але в чарівному Толедо це має свій шарм, коли просто втискаєшся в стіну, щоб тебе бува не підпалили свічником чи не знесли кількаметровим Ісусом.

IMG_20150401_001054(3)

IMG_20150401_000927(3)
Наступного дня Гілль пішов на роботу і лишив мені ключ від квартири. На моє запитання чи не боїться він отак лишати ключі незнайомим людям, він відповів: “В мене вдома немає діамантів. Єдина реальна цінність в моїй квартирі – це книжки, але я сподіваюсь, що їх не вкрадуть”. Тоді я знову і ще раз почала вірити в людей. До речі, в іспанії мені явно щастило на цікавих людей із книжковоми полицями і квартирами з терасами, бо коли я прокинулася, то побачила таке:

IMG_20150401_094253(1)

Аби доїхати до Малаги, мені потрібно було знову повернутися до Мадриду. Мій золотий мадридський хост вже чекав мене з обідом та ідеями куди піти.
Коли ж я розказала про свої пригоди з вокзалами і автобусами до Толедо, Франсіс вирішив не ризикувати і особисто завіз мене на авто на потрібний вокзал і запакував до потрібного автобусу.
Частина перша моїх іспанських пригод закінчилася. Muchas gracias за все!

Залягти на дно в Брюгге

Стандартний

DSCN8048Ні, жодного криміналу 🙂 Бельгію ми вибрали дуже банально: не вдалося вчасно купити квитків до омріяної Італії і Ryanair зовсім несподівано підкинув альтернативу у вигляді рейсу Варшава-Брюссель (Шарлеруа). Не протестувала і ні секунди не жалкувала, що так сталося. А ще не сумнівалася до якого саме бельгійського міста я хочу потрапити найбільше. Брюгге. Казковий, музичний, артистичний, ніби з іншої епохи. І тільки спалахи фотоапаратів нагадують, що навкруги все той же 2014.

Брюссельський інтродакшн.

Прилетівши до містечка Шарлеруа із вже знайомого аеропорту Варшава (Модлін), сіли на блакитний автобус Brussels City Shuttle, що завіз прямо на головний вокзал Брюсселю Bruxelles Midi. Звідти можна одразу ж їхати далі або подарувати собі день в Брюсселі, що ми й зробили.

Почати пропоную з Королівського палацу, що являє собою цілий комплекс, де знаходиться в тому числі й Бельвю – Музей історії Бельгії. Потрапити на територію і в середину палацу можна абсолютно безкоштовно. Якщо любите подивитись на кришталеві люстри, срібні підсвічники, дубові інкрустовані меблі – вам сюди. Я не люблю, тому йду далі 🙂

DSCN7877Маст сі Брюсселю – Королівські галереї Свягого Губерта – поєднання краси і комерції. Довжелезний пасаж під скляним дахом, що містить в собі більше 50 магазинчиків з картинами, антикваріатом, мережаними парасольками, сувенірами

DSCN7890і, звичайно ж, шоколадом!

DSCN7921Виходимо і губимося в різноманітті ресторанів-ринків-сувенірних магазині-туристів, що тут в буквальному сенсі слова одне на другому.

DSCN7892DSCN7893На одній з вулиць бачимо натовп людей. Підходимо ближче. Ясно – “Хлопчик, що пісяє” – головний символ Брюсселя. Виявляється, цей Petit Julien має всього 61 см.зросту. Я героїчно проштовхуюсь, аби як справжня туристка його сфоткати. Ні, таки не справжня, бо не маю собі з ним селфі.

DSCN7925Врешті виходимо до серця Брюсселю – площі Гранд Плас. Розглядаємося навколо, але мільйони туристів снують навколо, голосно висловлюючи захоплення усіма мовами світу і від цього плавиться мозок. Тікаємо там, де тихо.DSCN7917На одній з незвично безлюдних вулиць біля центру бачимо зайомі обличчя 🙂

DSCN7923

А ще раджу відвідати музей Рене Магрітта. Я дуже люблю цього художника, тому охоче вистоюю довжелезну чергу і потрапляю в світ бельгійського сюрреалізму

DSCN8404

DSCN8403Із найближчого до нас вокзалу – Центрального (Bruxelles-Central) сідаємо врешті на потяг до омріяного Брюгге. Їхати нам аж годину, зважаючи на те, що Брюссель знаходиться в центрі Бельгії, а Брюгге на самому її заході. Так, за українськими мірками ця країна – трохи більша за Київську область 🙂 Їдемо десь близько 30 хвилин, зупиняємось в Генті і тут починається магія по-бельгійськи: практично усі пасажири, що з нами їхали з Брюсселю висідають, а на їх місце всідають інші і я відчуваю, що щось не так, але спочатку не можу зрозуміти що. І тільки за кілька хвилин до мене дійшло – МОВА! Висіли франкомовні, а ті, що зайшли розмовляли голландською. Я знала про три (голландська, французька та німецька) офіційні мови у Бельгії, але такої різкої їх зміни якось не очікувала. Їдемо далі – до мети.

І, власне, Брюгге.

Говорити щось про це місто – справа невдячна, бо описати духу, який там панує все-одно не вдасться словами. Не зважаючи на тисячі туристів, місту вдається зберегти в собі казку і не розчинитися в сучасності. Там особливі запахи, звуки, і смаки, там по-особливому звучать власні кроки по бруківці, там живуть танцюючі лебеді і туди хочеться повертатися знову і знову.

Історичний Брюгге, який практично не змінився з часів Середньовіччя, має форму яйця, тому загубитися тут неможливо – так чи інакше вийдете до каналів, за якими вже починається нове місто.

brugge mapbМи поселяємося в межах старого міста у маленькому готельчику з антикварними меблями, величезним годинником і крутими сходами нагору. З вікна нашого третього поверху видно Собор Богоматері, нашу вулицю і вікна будинку напроти. Романтика вузеньких середньовічних вулиць пояснюється банально – браком місця. Брюгге – не виключення, за вузеньким фасадом (часто на одне вікно) ховається довжелезне продовження будинку вглиб.

Не гаємо часу та йдемо гуляти містом і майже відразу ж виходимо на Ринкову площу (Grote Markt), де знаходиться музей, безліч сувенірних крамниць, ресторанів

DSCN7964

і височіє прекрасний Белфорт – башта, що торкається неба. Перевіримо 🙂

DSCN7967

Долаємо висоту у 83 метри та 366 сходинок і насолоджуємось панорамою Брюгге з висоти пташиного польоту

DSCN8076

DSCN8083

Але виявляється, що це не єдине чим може здивувати Белфорт – саме тут знаходиться дзвіниця з 47 дзвонами. Найстаріший з них на ім”я Мері був відлитий в 17 столітті. Щороку в місті відбуваються фестивалі дзвонарської майстерності. О диво, ми приїхали дуже вчасно і потрапили на такий. Ви коли-небудь думали, що на дзвонах можливо зіграти рок-н-рол, а Бітлз? Виявляється, можна. Музикант грає на інструменті, подібному до звичайного піаніно, кожна клавіша (ручка) якого сполучена з відповідної величини дзвоном та ось таким барабаном.

DSCN8065

Важко повірити, що найменший імпульс змушує працювати таку складну систему.

DSCN8060

Під час вечірніх дзвонарських концертів звук накриває усе місто, але особлива атмосфера таки у внутрішньому дворику Белфорту.

Навіть якщо не пощастило потрапити на подібний концерт, дзвони можна почути кожної години протягом дня. Особливе дійство відбувається щодня о 12.00.

Навмання пірнаємо в одну з вулиць і знаходито таку красу. Виявляється, що отам, в куточку – це вхід у славнозвісний Храм Святої Крові Христової – однієї з найбільших святинь Бельгії. Саме сюди у 12 столітті хрестоносці привезли сюди реліквію  зі Святої Землі – кілька крапель крові Христа у кришталевій посудині. В середині – велич та розкіш. Святого духу я якось не відчула, бо ззаду напирала група китайських туристів з фотиками, а до храму пускали по кілька осіб, аби не заважати тим, хто прийшов на мессу. Вирішила прийти сюди пізніше. Ще прийду.

DSCN7978

Тікаємо від туристів і зовсім недалеко знаходимо майже “дикі”, але прекрасні місця

DSCN8033

DSCN8010

DSCN8001

DSCN8204

DSCN8157

DSCN8156

Але зовсім іншим місто виглядає з води, а тому раджу не економити і дозволити собі екскурсію на човні по каналах Брюгге

DSCN8173

DSCN8174

А ось там на вікні – пес-кінозірка, справжня знаменитість Брюгге – Фідель

DSCN8193

А це – найбільш “фоткальне” місце Брюгге. У кожного, хто тут побував має бути фото з цього ракурсу 🙂

вдень

DSCN8138

і вночі

DSCN8321

Якщо від Храму Святої Крові Христової піти вуличкою далі від центру міста, то можна вийти до вітряків

DSCN8215

Ми були у Брюгге 5 днів і щоразу знаходили у цьому маленькому містечку якісь нові місця, цікаві деталі, яких не помітили спочатку. Виявилось, що жителі Брюгге – справжні естети, їх будинки – яскраві, заквітчані і оздоблені милими аксесуарами.

DSCN8010

RSCN8242

DSCN8314

DSCN8285

DSCN8275

DSCN8265

DSCN8240

DSCN8397

DSCN8210

Брюгге – це дійсно місто-музей, адже чи не на кожній вулиці знаходиться музей “чогось”. Але найбільшою популярністю тут користуються, звичайно ж, Музей Шоколаду та Музей Пивоваріння.

А ще тут неймовірної краси магазини традиційного бельгійського мережива

DSCN7904

та казкові магазини іграшок ручної роботи

DSCN8119

DSCN8120

Порадувавши око, варто також порадувати шлунок місцевим шоколадом, різними видами пива (будьте обережні, бо їх тут дійсно багато) та традиційними бельгійськими вафлями

DSCN7924

А ще у Брюгге найсмачніші в світі раннішні круасани з кавою, особливо якщо снідаєш прямо на площі Grote Markt під музику дзвонів Белфорта, а ще настрій міста змінюється залежно від погоди і від пори дня, воно завжди ніжно-меланхолійне, але ніколи не сумне, навіть в дощ. А ще воно своє, з тих, куди хочеться повертатися знову і знову. І я обов”язково повернусь.

 

 

Як цікаво провести час Осло, якщо ти не мільйонер

Стандартний

oslo_740x334Осло – столиця Королівства Норвегія – однієї з найкрасивіших і найбагатших країн світу, що лежить на заході Скандинавського півострова і простягається аж за Північне полярне коло. Це шалено дороге (в усіх сенсах) і холодне (в усіх сенсах), недосконале у своїй досконалості, багатонаціональне і мультикультурне місто з населенням трохи більше півмільйона, де кількість власне норвежців, принаймні візуально, набагато менша, ніж переселенців з усіх куточків світу.

Найзручніше і найдешевше до Норвегії можна долетіти лоукостом Ryanair, що літає з аеропорту Модлін у Варшаві (про доїзд туди я вже писала тут). Забронювавши завчасно, можна купити квитки за 300-400 гривень в обидві сторони. На цьому економія закінчується 🙂 Прилетівши в аеропорт Oslo Rygge, який знаходиться за 45 хвилин їзди від Осло, потрібно буде викласти 160 NOK (близько 300 гривень) за квиток на автобус. Але хто шукає – той знайде, бо, виявляється, пересічному українському туристу з пересічною українською зарплатою вижити в столиці Норвегії – цілком реально.

Осло – це місто комфорту і релаксу, білосніжних яхт і модерних будівель, електромобілів “Тесла” і велосипедів. А ще, це справжній рай для лижників, велосипедистів, легкоатлетів, плавців, клаймберів та інших любителів спорту. І хоч це місто кардинально відрізняється від звичної нам “праісторичної” Європи, в ньому дивним чином поєднується історія і сучасність, традиції та інновації. Все це, приправлене чудесними краєвидами, зеленню парків і прозоро-блакитними фйордами, створює особливу атмосферу. Кожен знайде тут щось своє.

То що ж варто побачити в Осло, аби “дешево і сердито”?

1) Національний театр, королівський палац і Опера.

Пропоную почати звідси, доїхавши на метро до станції Nationaltheatret і вийти перед Національним театром.

DSCN7864

Далі проспектом можна дійти до королівського палацу, вхід до якого охороняють гвардійці, а от по парку навколо можна погуляти спокійно й безкоштовно, годуючи королівських качечок залишками української канапки. Хоча, краще цього не робити, бо хліб в супермаркетах Осло коштує щонайменше гривень 30.

DSCN7867

Якщо від палацу піти направо, то можна натрапити на маленький, але надзвичайно милий музей Генріка Ібсена – видатного норвезького драматурга. А якщо повернутися до Національного театру і піти повз нього прямо, то побачимо Парламент

DSCN7865

далі – Oslo Domkirke (Лютеранський Кафедральний собор) – головний релігійний осередок Норвегії

media.tellus.no

а ще далі – абсолютно неймовірна модерністична споруда, схожа на якусь космічну обсерваторію – Оперний театр, що всередині виконує звичні “класичні” функції, а ззовні слугує майданчиком для засмагання, катання на роликах/скейтбордах, споглядання заходу сонця і фотографування на фоні Осло-фьйорду.

media.tellus.no.2jpg

2) Набережна Акер Брюгге.

До того, як стати центром розваг, шопінгу і олядовим майданчиком, з якого відкриваються неймовірні пейзажі, це місце використовувалося для ремонту суден. Буквально за кілька останніх років, як розмовідають місцеві, тут виросли дивні прозорі футуристичні будівлі, як от  Музей сучасного мистецтва Аструпа Фернлі і такі ж незвичні, з металу й скла житлові будинки. Таким чином промислова зона перетворилась на найдорожчий квартал Осло.

media.tellus.no3

Чесно кажучи, височезні скляні будівлі мене цікавлять мало, а от краєвиди тут – і справді нереально гарні: чи то фортеця Акерсхус на протилежному березі в яскравих сонячних променях, чи то блакитні води Осло-фьорда і золотий захід сонця на горизонті.

А ще тут знаходиться Oslo Radhus (ратуша). Я спочатку подумала, що це тюрма. Виявилось – ні 🙂

DSCN7730

До речі, в середину можна зайти безкоштовно, якщо, звичайно, є непереборне бажання насолодитися норвезьким соцреалізмом. Там зібрані зразки “всього кращого й  відразу” золотого (в прямому сенсі) кітчу норвезьких 50-х. Моя тонка душевна організація цього не витримала і пішла я шукати “своє”. Знашла  – Folkemuseum 🙂

3) Norsk Folkemuseum (Народний музей Норвегії) – величезний музейний комплекс, що займає територію 12 гектарів на півострові Бюгде. Туди можна приїхати автобусом, який відправляється від станції метро Nationaltheatret, але краще – купити квиток на кораблик, який за 55 NOK доправить Вас від пірсу біля Ратуші до півострова Бюгде, на якому знаходяться окрім Folkemuseum також Музей кораблів вікінгів, Музей Фрама (розповідає про полярні експедиції), Музей Кон-Тікі та Музей Martime і назад до набережної Акер Брюгге.

Перлинка цього музейного комплексу – скансен, що складається з 155 середньовічних будинків з різних регіонів Норвегії і прекрасної дерев’яної церкви 1200 року.

DSCN7624

DSCN7686

DSCN7625

Дахи житлових будинків застелено корою, на яку насипано шар землі з травою.

DSCN7695

DSCN7697

Така от скандинавська теплоізоляція: зимою тепло, а влітку – суниці ростуть 🙂

На території знаходиться багато різних музеїв, що показують культуру і побут місцевого наслення від давніх часів до сьогодення.

DSCN7711

майже автентична тьотя з 50-тих і холодильник “Днєпр” на задньому плані 🙂

DSCN7691

4) Holmenkollen – гордість Осло і найвища його точка – це лижний трамплін, траса для біатлону, стадіон і Лижний музей. Дістатись сюди непросто, але варто, аби дійсно відчути дух Норвегії і купити собі традиційний светр зі скандинавським узором. Або ж, як я, подивитись, як хтось купує, бо коштує таке задоволення біля 1500 NOK (майже 3 тисячі гривень)…

DSCN7813

DSCN7815

а ще, тут просто неймовірні краєвиди

DSCN7826

DSCN7827

DSCN7831

5) Vigelandsparken (Парк скульптур Вігеланда) – творіння норвезького скульптора Густава Вігеланда, що зображає різні стани та емоції людини, а також розкриває усю гаму людських відносин.

Наприклад,  “невчасно підійшла ззаду”

DSCN7841

або “мамаааа, я хочу мультікііііі”

DSCN7840

DSCN7838

DSCN7839

DSCN7837

6) Nasjonalgalleriet (Національна галерея) – безкоштовний вхід щонеділі. Одне з найсильніших моїх вражень від Осло. Серед робіт відомих європейських художників – і славнозвісний, містичний “Крик” Едварда Мунка (точніше, один із 4 його варіантів – найперший).

7) А ще, якщо арендувати авто (так дешевше), то можна відвідати магічну місцину – Верденс Енде (Verdens Ende). Трохи їхати, але воно варте того. Назва перекладається як “кінець світу” і відповідно виглядає. Це крайня точка на східному кордоні країни, де за спиною материк, а перед очима – блакитні води Північного моря.

DSCN7856

Візитівка Верденс Енде, зображувана в усіх туристичних путівниках – кам”яна хатинка з відром на довгій палиці. Це маяк. Колись за допомогою нього сигналізували кораблям: складали у відро вугілля, підпалювали і піднімали вгору.

DSCN7850

А тепер трохи корисної інформації.

Безкоштовні музеї в Осло:

Forsvarmuseet (Музей військової історії) – розповідає про еволюцію військової справи від часів вікінгів до сьогодні.

Filmens Hus – Filmmuseet (Дім кіно – Музей кінематографу) – безкоштовний вхід в музей, кінопокази – платні.

Nasjonalbiblioteket (Національна бібліотека) – мультимедійний центр норвезької культурної спадщини від Середньовіччя до сьогодні.

Nasjonalmuseet – Arkhitektur (Національний архітектурний музей) – безкоштовний вхід в неділю.

Kunstindustrimuseet (Музей декоративного мистецтва і дизайну) – безкоштовний вхід в неділю.

– Museet for Samtidskunst (Музей сучасного мситецтва) – безкоштовний вхід в неділю.

Oslo Museum – Bymuseet (Музей міста Осло) – знаходиться недалеко від Парку скульптур Вігеланда і розповідає про тисячолітню історію міста.

 – Interkulturelt Museum (Міжкультурний музей) – представлено історію іміграції до Норвегії.

Проїзд:

Вигідний варіант – купити Oslo pass (24 години – 290 NOK), що дозволяє безкоштовно їздити в міському транспотрі, безкоштовно відвідувати багато музеїв і концерів, безкоштовно паркувати авто, отримувати знижки в магазинах і ресторанах.

Велосипед – дешево і корисно для здоров”я. Платите 110 NOK за картку і берете собі велосипед на одній велосипедній стоянці, а лишаєте на іншій, біля свого дому. Перші 20 хвилин – безкоштовні. Детальна інформація – тут.

Якщо ж плануєте виїжджати за межі Осло, найекономніше – винайняти авто.

Їжа: купуйте в супермаркетах, бо найдшевший обід в ресторані потягне гривень на 300-400 (без напоїв). Слід пам”ятати, що магазини зачиняються рано, а в неділю взагалі не працюють (за виключенням кількох). Єдине, що в Осло безкоштовне – це вода 🙂 Вона тут дійсно смачна і екологічно чиста. А ще тут смачний лосось і карамелізований сир. Варто спробувати.

Обмін грошей: на все місто є лише кілька обмінників з дуууже невигідним курсом. Я міняла на головному залізничному вокзалі. Там кращий курс, але беруть відсотки за обмін. Тут – без варіантів 😦

Погода: в середині червня із українських +30 я вскочила в норвезькі +15 🙂 тут не буває звичної для нас спеки, а ночі холодні навіть влітку, тому теплі речі – маст хев.

Таким я побачила Осло – місто контрастів, яке з одного боку прославилось тим, що кожного року тут нагороджують Нобелівських лауреатів миру, а з іншого боку – терактами Брейвіка, що з одного боку – аж надто демократичне і толерантне, а з іншого – саме ж від цього страждає, місто блек-металу і гламурних вечірок дорогих яхтах, казкової природи і спорту. Чимось воно мене зачепило. Напевно, цим дивним поєднанням комфорту і свободи, можливістю втекти від скляних висоток, модних магазинів і дорогих ресторанів на безлюдний берег фйорду чи верхівку Хольменколлен, де тільки я і небо.

OSLO

DSCN7607

 

фото: мої і visitoslo.com

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аеропорт Warszawa (Modlin): замітка “бувалої”

Стандартний

  506Цей пост – дуже практичний і не зовсім про подорожі, але про те, без чого мої подорожі літа-2014 не відбулися б. Мова – про аеропорт Модлін у Варшаві. Саме звідти літають лоу-кости Ryanair, які за дуже приємну ціну завезуть вас у різні куточки світу. Оскільки багато друзів мене питають про деталі доїзду, я їх опишу тут. Сподіваюсь, комусь мій досвід буде корисним.
Оскільки сам аеропорт знаходиться поза межами Варшави, про трансфер пропоную подумати завчасно, аби не виникло проблем і була можливість хоч трохи зекономити.
Доїхати до Модліну можна, як мінімум, двома способами. Аеропорт пропонує трансфери автобусами Modlinbus, що відправляються з площі Plac Defilad. Це доволі близько від залізничного вокзалу Варшава Центральна. Плюси – швидкий доїзд (біля 40 хв.) з центру Варшави без пересадок, багато місця для багажу, Інтернет. Крім того, ціна за квиток, якщо його купити онлайн завчасно (дуже завчасно) може становити навіть 9 злотих. Мінуси – непередбачувані корки в місті і, як результат, невизначено довший час доїзду, а також ціна квитка, що може досягати 33 злотих, якщо купуєте ближче до від’їзду або безпосередньо у водія. А ще знайшла на сторінці перевізника дивну інформацію про шахраїв – автобуси, які мають ідентичні розпізнавальні знаки (рожеві автобуси з назвою “Modlinbus”), але представиниками фірми не є. Як попереджає Модлінбус, при висадці водій просто може не видати вам багаж, доки не сплатите додатково певної суми. Якщо поляки або польськомовні туристи ще можуть зорієнтуватись і пригрозити міліцією, то ті, хто не розуміє мови може навіть не запідозрити розводу і заплатити. Боятись чи ні – справа ваша 🙂 Ось їх сторінка: http://www.modlinbus.com
Я не взяла квитків на автбус завчасно, а тому логічно – вони подорожчали. Добре, що польська залізниця пропонує альтернативний варіант.
Мазовецька залізниця (Koleje Mazowieckie) продає квитки, що включають в себе проїзд на потязі, трансфер автобусом від залізничної станції безпосередньо до аеропорту, а також дають право на проїзд у міському транспорті протягом години. Ціна – 15 злотих незалежно від того, коли купуєш.
Зазвичай, автобуси з України приїжджають на станцію Варшава Західна (Warszawa Zachodnia). Якщо так, то потрібно просто купити квиток на найближчий потяг до Модліну.
Поїзд Київ-Варшава приїздить на станцію Варшава Центральна (Warszawa Centralna). Потяги до Модліну звідси їздять доволі рідко, а тому може не пощастити (як мені) і доведеться трохи побігати Варшавою, аби не спізнитись на рейс. Отже, в касі купуєте квиток до Модліну. На квитку буде вказано (польською :), що квиток включає проїзд потягом, спеціальним автобусом і 60 хвилин проїзду на ZTM (метро, автобуси, трамваї). Аби скористатися останнім, варто власноруч вписати годину, коли починаєте поїздку. Отже, з Варшави Центральної на метро потрібно доїхати до станції Варшава Гданська – це саме та станція, з якої поїзди у потрібному напряму йдуть дуже часто (приблизно кожні 20 хвилин). Для цього виходите з приміщення вокзалу і йдете повз Палац культури і науки (височезна сталінська будівля) в бік готелю Novotel до перехрестя. Там знаходиться станція Centrum. Їхати потрібно в бік станції Mlociny, тому вибираємо правильний вхід, той, який далі. Далі я зайшла в Центр обслуговування клієнтів (Centrum obslugi klientow) і взяла у них вхідний квиток (wejsciowka), аби пройти через турнікет. Чесно кажучи, не знаю чи потрібно це робити, бо ніде цього не вказано, але якийсь дивний був мені той квиток з від руки написаною мною ж годиною. Крім того, не дуже хотілося скакати через турнікет.
Їдете 2 станції і виходите на Warszawa Gdanska. Тут же знаходиться і приміський вокзал. Важливо, що в поїзд до Модліну потрібно сісти не пізніше, ніж за годину після купівлі квитка. Це означає, що потрібно все робити швидко (шлях від Варшави Центральної до Варшави Гданської в мене зайняв менше 30 хвилин).
Дивитесь у розкладі проміжні станції і сідаєте на будь-який поїзд, що проходить через Модлін. Їдете близько 45 хвилин і виходите на станції Modlin. Відразу за будівлею станції стоїть автобус, пофарбований в кольори Kolei Mazowieckich – біло-зелено-жовтий. Водієві вже нічого не платите. Ще 10 хвилин – і вуаля!
Повертаючись назад, робите все те саме, але у зворотному порядку. Купуєте квиток в автоматі (теж в таких кольорах, як автобус і потяг) або на стійці залізниці в холі аеропорту, біля виходу. Автобус зупиняється відразу перед виходом, зліва. Доїжджаєте до Модліну і йдете на 2 колію. Звідти їдуть усі потяги до Варшави. Тепер на табло можна вибрати годину і пункт призначення. Є поїзди, які їдуть до Варшави Західної, рідше – до Центральної, а найчастіше – до Гданської, з якої знову потрібно добиратись на метро. Процедура – така сама, тільки годину на квитку пишете вже пізніше, тоді, коли сідаєте в метро.
П.С. Ціна квитка на поїзд+автобус – стандартна і не залежить від того, з якої станції їдете.
П.П.С. Проїхатись зайцем не вдасться 🙂
П.П.П.С. Щасливого польоту і незабутніх вражень!

UPD: станом на 2016 рік квиток на поїзд+автобус коштує вже 18 злотих.

Години відправлення поїздів до станції Модлін та усю додаткову інформацію шукайте тут: http://www.mazowieckie.com.pl/

 

 

Молдавсько-Румунські пригоди українських “нелегалів”

Стандартний

DSC_3198

Цей блог не стільки про те, що я побачила (ні, не бачила я замку Дракули :)), як про те, що відчула. Про ламання стереотипів. Про людей. Про натхнення. Про нові знання. Ну, і про веселі пригоди нелегалів – як же без них? 😉

Поїздка до Румунії звалилася на мене несподівано пізнього жовтневого вечора.  Запропонували взяти участь у цікавому молодіжному обімні. Програма починалася вже за три дні, а тому треба було швидко пакувати рюкзак та планувати маршрут. Було, звичайно, одне важливе питання – віза, бо робити румунську часу не було, а з шенгенськими там усе якось заплутано (тепер я знаю наскільки:)).

Їхали ми до маленького містечка Бакеу (Bacău), що знаходиться на північному сході Румунії, недалеко від наших Чернівців. Але, оскільки взяти квитки на потяг до Чернівців за день до відправлення було більше, ніж неможливо, ми вирішили їхати через Молдову.

Зізнаюсь чесно, про ці дві країни знала дуууже мало: стандартно про молдавське вино і румунського Дракулу, про режим Чаушеску та кілька анекдотів про молдаван-заробітчан. А соромно, бо країни  та культури виявилися надзвичайно цікавими зблизька.

Почалася моя подорож о 9 вечора на київському автовокзалі, коли я сіла у якогось жахливо-ікарусного типу автобус Київ-Кишинів. Вже за кілька годин ми долетіли до молдавського кордону. Віддали паспорти нашим, попосміхалися їхнім і вирушили далі. Тільки я почала підраховувати скільки годин сну у мене ще лишилось, як ми в’їхали у зону N. Вірніше, зону ПМР (Придніпровської Молдавської Республіки) – самопроголошеної республіки, яка юридично входить до складу Молдови, але фактично є . До автобусу зайшла похмура тьотя-митник і зібрала паспорти, за нею зайшов ще похмуріший дядя-митник і наказав заповнювати декларації. Жодних відміток нам в паспортах не ставили, бо ПМР як невизнана республіка не має права цього робити, а декларації забрали і на в’їзд, і на виїзд. Проїхали ми територію цієї дивної країни-привида хвилин так за 20.

Молдова.

Замість 8.45 ранку мене висадили у Кишиневі о 7.15. Ну що ж, дякую 🙂 Тут же, на вокзалі, ми і зустрілися з Катею, яка теж їхала на ту ж програму, тільки з Дніпропетровська. Оскільки автобус до Бакеу виїжджав біля 12 дня з автостанції, що знаходилася на іншому кінці міста, ми скористалися можливістю подивитися Кишинів.

Місто й досі має на собі відбиток типової повоєнної радянщини. Мова йде, передусім, про “обожнювані” мною сірі блокові будинки. Але є й перлинки, які вибиваються з контексту. Наприклад, Тріумфальна арка, що знаходиться на головній вулиці міста – проспекті Штефана Чел Маре. Така собі маленька Франція 🙂

DSCN4866

DSCN4854

Цей проспект мені відразу чимось нагадав проспект Руставелі у Тбілісі. Дежавю 🙂 Фактично, усі цікаві місцини знаходяться саме на цій вулиці, названій на честь національного героя Молдови Штефана Чел Маре (Ştefan cel Mare) або  Штефана ІІІ, який був правителем Молдови в період з 2 пол.15 – до поч.16 століття.

А ось і сам Штефан

DSCN4864

Недалеко знаходяться Національний театр та Органний зал

DSCN4871

DSCN4869

А ще, на цьому ж проспекті знаходиться сувенірний ринок. Ну точно такий же, як у Львові. Знову дежавю 🙂

DSCN4870

Час їхати далі. Запихаємось у повнізну кишинівську маршрутку. До речі, тут ще ходять оті, міні-буси, у яких треба стояти напівзігнувшись. Назад в минуле 🙂

Сідаємо у автобус, намагаємось перетнути кордон, але… не все так просто. Тільки нас двох викликають наперевірку документів. Виявляється, що перебувати без реєстрації на території Молдови українцям можна лише 72 години, вони й причепилися: “А чим доведете, що не більше?” Чесно кажучи, я й досі не зрозуміла в чому була проблема: чи вони забули нам печатку про в”їзд поставити, чи так і мало бути, а ще, чому вони між собою не могли розібратися і не діставати нас?! Довелося у якості доказу показувати свій квиток Київ-Кишинів (благо, що я його не викинула!). Такий бардак дещо розчарував. А от на румунському кордоні нас не питали взагалі нічого. Поки що 🙂

Румунія.

Ми їхали-їхали, і, нарешті, приїхали в Бакеу. Нас зустріли організатори і поселили у готелі недалеко від міста. Вже першого ж вечора наша інтернаціональна українсько-румунсько-молдавсько-польсько-грузинська група співала пісні під гітару кількома мовами. До речі, і молдавани, і румуни розмовляють румунською. Молдавський варіант мови – це щось типу діалекту. А ще було дивно, що молдавани усі знають російську, а з румунів – жоден.

Жили ми за містом, там проходила і основна програма тренігу

DSC_4528

DSC_3397

DSC_3439

DSC_3425

Але постійно виїжджали до Бакеу, аби відвідати різні цікаві огранізації

DSC_3599

DSC_3604

Гуляли містом

DSC_4233

DSC_4194

Танцювали

DSC_4869

Грали в театрі

DSC_4774

А ще отримували подарунки від діток з синдромом Дауна, які вони самі зробили. Однозначно, це найпозитивніші діти у світі!

DSC_4881

Минуло 5 чудових днів… І, за румунським законодавством, я стала нелегалом у цій країні. Справа в тому, що знаходитися в Румунії з шенгенською візою можна тільки 5 днів, і тільки у тому випадку, якщо їдеш трансфером до якоїсь із країн Шенгенської зони (Угорщини, наприклад). Аби мати право лишатися в країні ще на 5 днів, ми повинні були перетнути кордон і повернутися. Все звучало так просто. . Тільки от одна проблема: трансфер – це трансфер, а ми хотіли виїхати через той же пропускний пункт, через який і в”їхали. Сподівалися, що дядя цього не помітить (пізній вечір, втома і все таке), але він помітив. “Ну все, депортація”,- подумали ми. Найсмішнішим було те, що за годину (після опівночі) ми планували повертатися назад в Румунію, а всі наші речі лишилися в готелі, при собі були тільки документи. Не знаю, як нас тоді випустили, а тим більше не знаю, як впустили назад, тому до готелю ми повернулися десь о 3 ночі. Але нас чекали 🙂

Наступні 5 днів промайнули непомітно у навчанні, розвагах, спілкуванні і танцях щоночі.

Не побувавши у замку Дракули чи, хоча б, в Бухаресті, побачивши гори тільки через вікно автомобіля, я знайшла у Румунії друзів, з якими спілкуюся чи не щодня, навчилася співати їхньою мовою, танцювати народні танці, загубила залишки стереотипів, і кинула у фонтан монетку, щоб повернутися ще. Тоді я вже зроблю собі румунську візу та відвідаю таки Бран та Брашов, а ще заїду до друзів у Сучаву, а ще піду в гори, а ще мовою жестів поспілкуюсь з місцевими – щирими, відкритими, добрими і… зовсім не циганами 🙂

Ось, до речі, єдні екземпляри. Але які!

DSC_2926

Пе. Ес.

Назад я вирішила повертатися через Краків з моїми польськими друзями. Не знаю, як такий інтенсив витримав наш водій Лукаш, адже їхали майже добу. Пасажири ж були настільки втомлені, що прокидалися лише, коли радіо починало говорити угорською, словацькою чи польською. Загалом, проїхали ми Румунію, Угорщину, Словаччину та шматок Польщі 🙂

Ось така вона, Румунія – яскрава, релігійна, традиційна і сучасна водночас, зі смачним вином і мамалигою замість хліба, з гарними піснями і гарними людьми.

DSC_3000

DSC_2960

Photos by Alex Fox

Слухала: FurioFnails  – Blue passport

Читала: Milan Kundera “Farewell waltz”